Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.01.2026 року у справі №646/7075/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року

м. Київ

справа № 646/7075/24

провадження № 51-3918 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Харківського апеляційного суду від 03 липня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024220000000160, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганська та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та третьою статті 436-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Червонозаводський районний суд м. Харкова вироком від 13 січня 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та третьою статті 436-2 КК, і призначив покарання:

- за частиною першою статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за частиною третьою статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Відповідно до частини першої статті 70 КК за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі статті 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням і встановив іспитовий строк тривалістю 2 роки, поклав на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у виправдовуванні збройної агресії Російської Федерації (далі - рф) проти України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії рф проти України як внутрішнього громадського конфлікту, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 році, вчинених повторно за таких обставин.

26 червня 2023 року о 18:46 ОСОБА_7 , перебуваючи на вул. Довгій, № 10 у с. Гусинка Куп`янського району Харківської області, за допомогою власного мобільного телефону марки «Redmi» моделі 7A, використовуючи особистий профіль месенджера «Telegram» з ідентифікатором - нікнеймом ОСОБА_8 , іменем ОСОБА_9 , розмістив у спільноті під назвою « ОСОБА_10 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 який має відкритий доступ і дає змогу ознайомитися з ним невизначеному колу осіб серед користувачів, власний коментар із текстом відповідного змісту, в якому згідно з висновком судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи міститься глорифікація осіб, що здійснюють збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 році.

Крім того, 09 липня 2023 року о 16:27 ОСОБА_7 , діючи умисно, перебуваючи за значеною вище адресою, за допомогою власного мобільного телефону марки «Redmi» моделі 7A, використовуючи особистий профіль месенджера «Telegram» з ідентифікатором - нікнеймом ОСОБА_8 , іменем ОСОБА_9 , розмістив у спільноті під назвою « ОСОБА_10 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 який має відкритий доступ і дає змогу ознайомитись з ним невизначеному колу осіб з-поміж користувачів, власний коментар із текстом відповідного змісту, в якому за висновком судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи міститься виправдовування збройної агресії рф проти України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії рф проти України як внутрішнього громадського конфлікту.

Також ОСОБА_7 08 вересня 2023 року о 16:28, 05 жовтня 2023 року о 18:04, 19 листопада 2023 року о 15:45, 29 грудня 2023 року о 15:45, 13 січня 2024 року о 18:17 та 19 січня 2024 року о 18:28, перебуваючи в не встановленому досудовим розслідуванням місці, діючи умисно, повторно, керуючись ідеологічними мотивами для підтримки держави-агресора на шкоду інтересам України, з метою нав`язування іншим особам думки щодо неприйняття очевидного факту розв`язаної військово-політичним керівництвом РФ агресивної війни проти України та окупації частини її територій, незважаючи на те, що цей факт встановлено і визнано на рівні держави та міжнародною спільнотою, за допомогою власного мобільного телефону марки «Redmi» моделі 7A, використовуючи особистий профіль месенджера «Telegram» з ідентифікатором - нікнеймом ОСОБА_8 , іменем ОСОБА_9 , у спільноті під назвою « ОСОБА_10 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 який має відкритий доступ і дає змогу ознайомитися з ним невизначеному колу осіб з-поміж користувачів, розмістив власні коментарі з текстами відповідного змісту, в яких згідно з висновком судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи містяться виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії рф проти України як внутрішнього громадського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною та заперечення тимчасової окупації частини території України.

Харківський апеляційний суд вироком від 03 липня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив, а вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання скасував. Призначив засудженому покарання за частиною першою статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за частиною третьою статті 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Постановив строк покарання обчислювати з дня фактичного затримання ОСОБА_7 на виконання вироку Харківського апеляційного суду від 03 липня 2025 року.

Також зарахував засудженому ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 29 квітня 2024 року по 13 січня 2025 року.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Зі змісту касаційної скарги видно, що засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не погоджується з призначеним судом апеляційної інстанції покаранням, яке необхідно відбувати реально і просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі статті 75 КК.

Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано скасував вирок районного суду в частині застосування статті 75 КК; порушив вимоги частини першої статті 437 Кримінального процесуального кодексу (далі- КПК).

Також у касаційній скарзі скаржник не заперечує встановлених судами фактичних обставин кримінального провадження та не заперечує юридичну кваліфікацію інкримінованих йому за частинами першою та третьою статті 436- 2 КК. Водночас доводи скарги зводяться й до тверджень про сумнівну, на його переконання, конституційність зазначеної норми права та її невідповідність міжнародним стандартам.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та його захисник просили задовільнити касаційну скаргу.

Прокурор вважала, що скарга не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи і дослідивши матеріали провадження, Суд дійшов висновку про таке.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Оскільки зі змісту касаційної скарги видно, що рішення судів попередніх інстанцій у частині доведеності його винуватості за частинами першою і третьою статті 436-2 КК у суді касаційної інстанції ОСОБА_7 не оскаржує, а тому в касаційному порядку вони не перевіряються.

Щодо доводів касаційної скарги

про необхідність застосування статті 75 КК

У касаційній скарзі засуджений покликається на безпідставність скасування судом апеляційної інстанції вироку місцевого суду в частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.

Колегія суддів не погоджується із цими доводами з огляду на таке.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до частини другої статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі статтею 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66 67 КК.

Приписами статті 75 КК визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 413 414 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень статті 75 КК.

Відповідно до частини першої статті 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (стаття 414 КПК).

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

За наслідком апеляційного розгляду 03 липня 2025 року Харківський апеляційний суд, дійшов висновку про те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставно застосував положення статті 75 КК, що відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 409 КПК стало підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання та згідно пункту 4 частини першої статті 420 цього Кодексу- ухвалення вироку апеляційним судом.

Приймаючи таке рішення цей суд врахував тяжкість вчинених злочинів та дані про особу обвинуваченого, який на спеціальних обліках не перебуває, не займається суспільно корисною працею, має похилого віку матір.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, суд апеляційної інстанції не встановив.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив умисні дії, пов`язані з публічним поширенням інформації, яка містить глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію РФ проти України, а також виправдовування, заперечення збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, і визнання правомірною тимчасової окупації частини території України. Зауважив, що такі діяння кваліфікуються як кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і мають особливо небезпечний характер, особливо в умовах воєнного стану, сприяють формуванню толерантного ставлення в суспільстві до злочинної діяльності держави-агресора та прямо підривають національну безпеку України.

З наведеного вбачається, що апеляційний суд дотримався принципів індивідуалізації та справедливості визначеного засудженому в мінімальному розмірі заходу примусу, який належить відбувати реально.

Суд касаційної інстанції наголошує, що застосування статті 75 КК є правом, а не обов`язком суду, і можливе лише за умови, якщо суд дійде переконання про можливість виправлення особи без реального відбування покарання.

Сам по собі факт наявності позитивних характеритик, відсутність компрометуючих даних не є безумовною підставою для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Стосовно посилання засудженого на порушення судом апеляційної інстанції частини першої статті 437 КПК слід зазначити про таке.

Провадження в суді апеляційної інстанції здійснюється відповідно до глави 31 розділу V цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 420 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор не погодився з вироком місцевого суду в частині застосування статті 75 КК та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням і просив скасувати вирок та призначити обвинуваченому покарання, яке слід відбувати реально.

Отже, з урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог закону, навів достатні мотиви, які виправдовують необхідність призначення засудженому покарання, пов`язаного з позбавленням волі, а тому приписи статей 370 420 КПК дотримано.

Щодо доводів про порушення свободи вираження поглядів та неконституційнoсті статті 436-2 КК

Твердження засудженого про неконституційність статті 436-2 КК, оскільки на його думку, вона порушує право на свободу вираження поглядів, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України», оцінка конституційності законів належить до виключної компетенції Конституційного Суду України.

При цьому Суд нагадує про те, що суди загальної юрисдикції зобов`язані застосовувати норми кримінального закону доти, доки вони не визнані неконституційними у встановленому законом порядку, а свобода слова не може використовуватися як прикриття для поширення ідей, що загрожують національній безпеці держави.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що висловлювання, які в умовах збройного конфлікту можуть бути сприйняті як підтримка насильства або схвалення дій агресора, не підпадають під захист статті 10 Конвенції.

Таким чином, застосування статті 436-2 КК є законним, пропорційним та таким, що відповідає європейським стандартам захисту прав людини.

З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допустив, а призначене засудженому покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі і не є явно несправедливим.

Підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 433 441 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 03 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3